Навчаємося самостійності

    1. Намагайтесь якомога менше забороняти дитині. Потяг до самостійності закладено в кожній людині генетично. Батьки, обмежуючи її нескінченними «не можна», обмежують бажання діяти самостійно. Спочатку мама не дозволяє лізти на гірку чи гойдалку: «Не можна, не лізь, бо впадеш», - а потім дивується, чому дитина не може погратися на майданчику сама? Але всі ми хвилюємося за наших дітей. Що ж робити? Намагатися пропонувати способи, які категорично не забороняють виконувати дитині певні дії, наприклад, «на гірку можна, але зі мною, поки ти не навчишся це робити самостійно», «вазон із квітами чіпати можна, але легенько, не рвати», «пісок кидати можна, але так, щоб ні в кого не влучити».

     2. Дозвольте дітям робити вибір: «Ти хочеш одягнути сьогодні синю футболку чи зелену з котиком?». Так ми демонструємо дитині, що поважаємо її думку і заявляємо, що вона сильна і може сама брати на себе відповідальність за певні речі (формуємо здорову самооцінку).

     3. Навчіть дитину просити про допомогу, а коли вона щось робить або лише намагається робити, не втручайтеся (звісно, якщо це не шкодить здоров’ю), поки вона сама не попросить. Так ви навчаєте дитину самостійно долати труднощі.

     4. Перш ніж щось зробити замість дитини, спробуйте розказати малюкові, як слід вчинити. Наприклад, «щоб застібнути блискавку, однією рукою підтримуй замочок, а іншою тримай за низ», «щоб зняти шкарпетку, потрібно почати з п’яточки, спробуй», «щоб відкрутити кришку, інколи слід спочатку натиснути, а потім покрутити», «щоб підстругати олівець, потрібно спочатку вставити його у під стругачку, щільно притиснути і крутити, спробуй».

     5. Якщо дитина ставить запитання, спробуйте не відповідати одразу, а спитати її, як вона сама вважає. Зазвичай дитина починає фантазувати і врешті сама може відповісти на своє запитання. Ви завжди встигнете дати правильну відповідь. Якщо ж самі не знаєте відповідь на запитання, не шукайте її замість дитини, а запропонуйте малечі шукати відповідь за межами дому чи сім’ї (звичайно, це для старших діток). Наприклад, «запитай у зоомагазині», «про це тобі можуть розповісти в магазині побутової техніки», «можна подивитися в Інтернеті».

     6. Залежно від віку дитини намагайтеся запитувати її думку, коли вирішуєте сімейні справи: «Ти хочеш, щоб ми поїхали до бабусі сьогодні ввечері чи завтра вранці?».

     7. Якщо вас запитують про дитину в її присутності, дозвольте дитині самій відповісти. Коли діти чують, як їх обговорюють, то відчувають себе предметами, власністю своїх батьків.

     8. Хваліть дитину за успішні прояви самостійності. Слова «молодець» замало. Бажано, щоб похвала була описовою. Тобто, якщо дитина самостійно зібрала іграшки, доречно було б сказати: «Я бачу чистий килим і складені до кошика іграшки, навіть конструктор, який уже кілька днів лежить у кутку. А як гарно складені пазли – навіть коробка закривається! Мені дуже приємно заходити сюди. Молодець!».

     9. Бувають такі періоди, коли діти намагаються «зливатись» із батьками. (Слід наголосити, що це нормальні періоди розвитку особистості). Дитина просить робити все за неї (навіть ті речі, які здавалося б, уже давно робить сама). У такі моменти слід домовлятися з малечею, наприклад, «давай ти одягнеш правий кросівок, а я тобі – лівий», «давай класти в ротик суп по черзі – одну ложку я, іншу – ти», «давай разом спробуємо застібнути блискавку на куртці». Але намагайтесь не робити цього замість дитини. Просто підтримуйте її.

Сором’язлива дитина

     Кожний із дорослих зустрічав тихих, непомітних дітей, котрі не люблять дитячого шуму. Яких дуже люблять строгі бабусі, виховательки й учительки в початковій школі. Вони дуже «зручні», не завдають клопоту. Часто неуважні дорослі помиляються й сором’язливих дітей вважають «добре вихованими». Це не так. Добре виховані діти не завжди сором’язливі. Вони просто добре знають правила поведінки й пристойності, дотримуються їх, але при цьому ще й почуваються комфортно та впевнено. А сором’язливі може й знають правила, але не вміють поводитися інакше. Наше завдання – сіяти в них впевненість, поступово розрушувати невидиму стіну, що ховає їх від зовнішнього світу.

Що НЕ потрібно робити батькам сором’язливих дітей

• Постійно говорити при дитині (і без неї також): «Вона в нас така сором’язлива. Це табу.
• Жартувати й висміювати в присутності інших.
• Спеціально культивувати незручність і комплекс «бридкого каченяти» у дитини.
• Говорити про те, що дитина не так розумна, як ви хотіли.
• Провокувати невпевненість і тривожність  дитини.
• Перетворювати свою дитину в Попелюшку або солдата.
• Не дозволяти гратися з іншими дітьми й ізолювати від однолітків.
• Підкреслювати незахищеність дитини, її несамостійність і залежність від інших (від батьків зокрема).
• Сварити дитину за те, що вона сором’язлива, боязка.
• Проявляти постійну тривогу і страх за життя та благополуччя дитини.
• Постійно принижувати дитину, знижуючи рівень її самооцінки.
• Не забувайте, що в дитини є очі і вуха. Реакцію на її поведінку бачить на вашому обличчі.

Що потрібно робити батькам сором’язливої дитини

• Підвищувати рівень її самооцінки.
• Бути делікатним, не розчаровуватися у своїй дитині.
• Бути емоційно відкритим до дитини.
• Робити все, щоб дитина не почувалася незахищеною і залежною від вас.
• Гасити тривогу з найменшого приводу.
• Учити дитину самоповаги (на власному прикладі).
• Учити розумного ризику, переживати поразку.
• Формувати навички спілкування.
• Навчати цікавих ігор, у які можна грати з іншими дітьми.
• Допомогти знайти друга, який міг би захистити дитину в колі однолітків.
• Заохочувати ігри з ровесниками.
• Не порівнювати зовнішній вигляд дитини з іншими дітьми, не оцінювати переваги дитини «за шкалою краси».
• Дитина повинна відчувати свою неповторність.
• Не дозволяти іншим дорослим критикувати вголос розум і зовнішність вашої дитини.
• Любити свою дитину.
• Спілкуватися з нею, приділяти свій час не для навчання, а для розвитку дитини.
• Співчувати дитині, підтримувати її.

Що зробити, аби правила працювали?

     Щоб правила працювали, вони повинні ….. працювати. Тобто правила гарні й корисні, коли їх застосовують. Якщо ви прекрасно знаєте правила дорожнього руху, але переходите дорогу на червоне світло, значить, у вас ці правила не працюють. Так і в спілкуванні з дитиною. Якщо ви знаєте, що дитину треба підтримати й бути з нею терплячою та доброзичливою, а замість цього дратуєтеся й критикуєте… то чи працюють правила?

     Батьки часто скаржаться на те, що «сили не вистачає, нерви не витримують». Але для блага дитини  «нерви» потрібно «знаходити» всередині себе.

 

Поради батькам

Які батьки не мріють про те, щоб їхні чада зростали здоровими, щасливими і, звичайно, вдячними? Та далеко не всі досягають заповітної мети. Інакше давно зникла б горезвісна проблема батьків і дітей. Як же правильне виховувати своїх нащадків? Ось поради американського психолога Віктора Кляйна.

1.     Стимулюйте інтелект дитини

Створюючи необхідне середовище, можна підвищити коефіцієнт розумового розвитку дошкільника на 25—30 одиниць чи, навпаки, знизити його на 50—80 одиниць (якщо життя дитини буде одноманітним, нецікавим і безрадісним).

Власний образ, закріплений свідомістю, є визначальним під час прийняття рішень: у виборі друзів, у коханні, профорієнтації...

Для цього необхідні щонайменше п'ять таких чинників: Ø     щира любов батьків (породжує почуття захищеності); Ø     доброзичливість інших дорослих, не лише рідних і близьких (рятує від комплексів); Ø     зовнішня привабливість дитини, а особливо — підлітка (одяг, манери); Ø     обґрунтована впевненість у собі (кожний у чомусь сильний); Ø     хороший запас слів (як інакше спілкуватися?)

Соціологи запевняють, що дошкільнята проводять перед екраном телевізора у середньому до 50 годин на тиждень. Медики вважають, що це гальмує розвиток лівої півкулі головного мозку, відповідальної, зокрема, за розвиток мовлення. Телепередачам слід протиставити заняття спортом, музикою, читання, корисну домашню роботу.

Слід робити це не лише за принципом «что такое хорошо й что такое плохо», а, насамперед, на власному прикладі. Не прогайте момент: у підлітковому віці симпатії перемістяться з батьків на однолітків.

6.     Привчіть дитину пишатися своєю сім'єю, шанувати її традиції

Друзі, яких виберуть ваші діти, впливатимуть на їхні моральні орієнтири, поведінку. Тому уважно придивляйтеся до сусідських дітей, цікавтеся репутацією школи, до якої ходять ваші діти. Подбайте про те, щоб розширити коло знайомств дитини.

Діти з високою самооцінкою, почуттям власної гідності, умінням робити щось краще за інших, як правило, виростають у сім'ях, де до них висували високі вимоги: підтримувати порядок у будинку, організовувати своє дозвілля, добре поводитися. Та не перегніть палицю — не будьте тиранами. І врахуйте: слухняними, акуратними, розумними діти стають не відразу. Потрібні ваші зусилля протягом багатьох років. Будьте ж терплячими.

9.     Привчайте дитину до праці